фото: kiev-foto.info
В Одесі знову загострилася дискусія навколо деколонізації міського простору
Після демонтажу пам’ятників Катерині II та Суворову, на черзі опинився монумент Олександру Пушкіну — знаковій фігурі для міста, але водночас символу російського культурного впливу. Чи потрібен Пушкін в Одесі? Це питання сьогодні розкололо місто на два табори.
Влада vs громада: хто і навіщо хоче знести пам’ятник
Розпорядження про демонтаж пам’ятника Пушкіну підписав голова Одеської ОВА Олег Кіпер. За його словами, монумент вилучено з Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення, а отже, він більше не охороняється державою. Водночас, чиновник наголошує — звернень від громадян на наявність такого об’єкта під час війни було багато, і проблема буде «найближчим часом вирішена».
Проте рішення про демонтаж пам’ятника має реалізувати саме муніципалітет, а в Одеській міськраді не поспішають із цим погоджуватись. Причина — локація об’єкта в охоронній зоні ЮНЕСКО. А згідно з законодавством, у таких зонах будь-які зміни можливі лише після погодження з міжнародною організацією.
Директор департаменту культури Іван Ліптуга пояснює, що з усіма подібними об’єктами в межах 618 гектарів охоронної зони міста потрібна спеціальна процедура — звернення до Мінкульту, МЗС, потім у ЮНЕСКО через Париж
Процес тривалий, складний і непередбачуваний у часі. Виходить, що навіть за умови політичного рішення, швидкого демонтажу не буде.
Згідно з українським Законом про деколонізацію, демонтажу підлягають і ті пам’ятники діячам культури, які прославляли чи виправдовували імперську політику, сприяли русифікації або були інструментом українофобії
Пушкін, на думку історика Олександра Бабіча, є неоднозначною фігурою, і рішення про долю його пам’ятника має базуватися на експертній оцінці літературної спадщини.
Він пропонує не зупинятись лише на Пушкіні, а провести аналіз і для інших діячів — від Гоголя й Довженка до Воронцова та Рішельє. Це дозволить виробити послідовну політику: або зберігати всіх, або переглядати всіх — незалежно від імен і походження.
Голос вулиці: думки одеситів
Редакція «Одеського життя» провела опитування просто біля пам’ятника. І хоча на захід прийшли переважно люди старшого віку, їхні висловлювання демонструють глибоку емоційну прив’язаність до монумента. Серед аргументів — історична цінність, естетика міського середовища, пам’ять поколінь та відчуття Одеси як вільного, культурного простору.
Більшість опитаних не заперечують можливість перенесення пам’ятника до музею, але категорично проти його знищення. Інші наполягають на тому, що такі рішення мають ухвалюватись після перемоги, у спокійний час, на основі широких громадських обговорень або навіть референдуму.
Пам’ятник Пушкіну — це вже не просто пам’ятник
Це маркер культурної приналежності, привід для рефлексії щодо нашого ставлення до історії, колоніального спадку та способу мислення. Для одних — він частина одеського духу. Для інших — символ присутності «русского мира» в українському місті.
З одного боку — юридичне розпорядження про демонтаж, з іншого — міжнародні норми охорони культурної спадщини
З одного боку — закон про деколонізацію, з іншого — пам’ять поколінь. Можливо, наймудрішим кроком стане перенесення монументу до Літературного музею, де він залишиться в історичному контексті, але вже не в публічному просторі.
Але найголовніше — почути голос самих одеситів.
Бо саме вони щодня живуть у місті, яке намагається змінюватися, не втрачаючи себе.
Джерело: Одеське Життя
